У всіх імперій, котрі існували, існують, або ж будуть існувати на Землі є щось спільне. Це не велич, не могутність і не слава. Скільки б вони не існували, всіх цих могутніх колосів, без винятку,  чекає однакова доля. Вони розчиняться у вічності. Адже під тонесенькою плівкою „цивілізації“ у всіх нас сидить первісний дикун, котрому дай лиш трохи волі й voilà: міста палають, монументи падають, а орди варварів нищать і плюндрують усе навкруги. Так було, є і  буде…

Кгм, щось я забазікався, до чого це я? Ааа, отож, крах імперій та цивілізацій. Одним з найвідоміших прикладів цього дійства є нищення імперії „Вічного міста“. Усі дороги ведуть туди, привели вони і Його. Він привів свій народ до золота й наживи. Копита Його коней втоптували в ґрунт посіви, бо Вони не сіяли. Він знищив те, що вважалось незнищенним. Його звали Аттіла…

Легенда про завойовника

Серія ігор Total War завжди тішила нас цікавими періодами історії. Услід за Rome II, в котрому ми розбудовували Рим, прийшов Total War: Attila, де нам цей же ж Рим треба нищити. Цікаво? Так. Чи додали щось нове? Так!

Сюжет гри розповідає про часи падіння Риму, тож чекайте важких випробувань, довгих поневірянь та нескінченних війн. Розділений він на кампанії, в котрих будемо кермувати котримсь із народів/племен у ці буремні часи. Кепсько, що попри колосальну кількість фракцій, доступні для гри лиш декілька. Враховуючи те, що перші додаткові фракції почали продавати за $9,99 практично одночасно з релізом, можна очікувати, що й інші можна буде докупити.

Та повернімось до сюжету. Попри очікування, Total War: Attila все ж трохи прагне до реалізму, тож Аттіла не буде вождем гунів увесь час. А що ви хотіли? Аби він був вічним керманичем? Дзуськи. На початку доводиться обходитись звичайними „безіменними“ керманичами. Та з часом, в одного з членів родини вищезгаданого „ноунейма“ за кілька поколіннь з’явиться дитя на ім’я Аттіла. Не зважаючи на обставини, Він ЗАВЖДИ досягає зрілості й приходить до влади, щоб привести орду до перемоги.

Байка про воєводу

У цій частині Total War ігролад трохи змінився. Окрім поєднання декількох міст у регіон і меншої кількості варіантів для будівництва (у порівнянні з моїм улюбленим Medieval II: Total War) нам дають спробувати щось нове. Тепер, якщо при захопленні міста ти його „руйнуєш“ — воно дійсно руйнується, та ще й по території, котра належить до міста (тобто цілій області) вихорем проносяться пожежі, що виглядає доволі ефектно.

Як завжди, потрібно керувати дипломатією, розбиратись з набридливими родичами, котрі постійно підкидають якісь проблеми — рутина та бюрократія. Та не все так погано, адже часи Аттіли — часи переселення народів. Тож, якщо тобі не подобаються краєвиди, дістав сусід, або здається, що деінде краще, можна наказати люду збирати манатки, спалювати міста й вирушати у вирій разом з ордою співвітчизників у міграцію. Під час цього у гравця немає міст, а лиш мандрівні „орди“, котрі виконують функції і міст, і військ.

Аби забезпечити орду військами, грошима й взагалі, будь чим, потрібно час до часу ставати табором і будувати намети/полотки/шатри/юрти, котрі виконуватимуть роль звичайних будівель.

Звісно, можна просто захопити чуже місто, або заселити спустошену область, але ситуація виглядає кардинально інакше для кочових націй. Наприклад гуни не можуть захоплювати міста, а лиш грабувати й  нищити їх. У грі за них, вміння керувати ордою стає незамінним, а гра якось не сильно підштовхує гравця до розуміння цієї механіки.

Батогом і батогом

Total War: Attila — доволі складна. Входження складає від п’яти до п’ятнадцяти годин, залежно від того, чи ви читатимете ігрову енциклопедію, дивитиметесь YouTube, чи, як я, будете зі злостивим вишкіром завантажувати раз за разом сейви й шліфувати свій (часто неефективний) стиль гри. На мою скромну думку, це може трохи відлякувати нових гравців. З одного боку, зважаючи на теперішню тенденцію до оказуалення ігор, ці труднощі виглядають зайвими, та з погляду на успіх симолятора мазохізму Dark Souls і його сиквела, можна лиш порадіти, що на ринку стратегій в реальному часі ще лишились гравці старої школи. Лиш гляньте, що сталося зі серією Stronghold в частині Stronghold Crusader 2.

Не те, чим блищить

Враження від Total War: Attila доволі суперечливі. З одного боку вельми цікаво вести за собою плем’я дикунів. Total War завжди вмів змусити гравця повірити в те, що саме гравець є лідером обраної ним нації. І побий мене грім, але вони роблять це й далі!

Після декількох годин гри, починаєш співчувати бідолахам, що жили в той час, і дивуватись, як за відсутності теперішніх засобів можна було ефективно координувати дії всієї імперії.

Керування в грі навіть видається приємним. Та інтуїтивно зрозумілим його не назвеш. Це призводить до злості від нерозуміння й вигуків ЕВРИКА, коли до тебе дійшло, як все працює.

Словом, перед нами черговий представник серії, виконаний в її традиціях. Total War: Attila змушує трохи помізкувати й добряче розважить старожилів серії. Але новачкам я радив би почати з попередніх частин.